ДИСКУСІЯ: Винним у насильстві є жертва чи переслідувач?

Аргументи на користь позиції стверджування (ТАК, жертва) наводив Кіхот (дискусійне прізвище), позицію заперечення (НІ, переслідувач) аргументувала Маруся від імені Аріель(дискусійні прізвища).

Чому така тема?

Тема цієї дискусії виникла у зв’язку з тим, що подеколи в публікаціях ЗМІ, в соціальних мережах обговорюють проблеми насильства і завжди беззастережно винним вважають переслідувача. Ми сформулювали тезу дискусії інакше, стверджуючи вину жертви, і вирішили перевірити її за допомогою метода дискусії.

*** 

Стисло аргументи сторін:

Перший аргумент «За»

Кіхот: Віктимність.

Віктимність — схильність стати жертвою злочину.

Поняття «віктимність» як аналог поняття «злочинність»: якщо злочинність — це стан, факт або властивість бути злочинцем, то віктимність — це стан, факт або властивість бути жертвою.

Віктимологія — міждисциплінарна галузь, що досліджує віктимізацію, тобто процес становлення жертвою злочину. Віктимологія займається потерпілими від злочинів в тому числі як носіями індивідуальної або групової здатності стати жертвами злочинного діяння.

Віктимологія вивчає морально-психологічні та соціальні характеристики жертви, що впливають на її вразливість. А також ситуації, що передують злочину і ситуації безпосередньо злочину.

Злочинець і потерпілий — суб’єкти взаємодоповнюючого партнерства. У ряді випадків жертва формує, виховуєзлочинця і завершує його становлення; вона мовчазно погоджується стати жертвою; кооперується з злочинцем і провокує його.

Перший аргумент «Проти»

Маруся (від імені Аріель): Основною причиною насилля є агресивні психологічні якості переслідувача.

Наприклад, теорія вродженого інстинкту агресивності каже, що людські істоти генетично запрограмовані на такі дії.

Психоаналітична модель каже, що причиною є незадоволення базових потреб у ранньому дитинстві, коли дитину постійно контролювали, не давали проявити свою самостійність, не задовільняли потреби у визнанні, емоційній прихильності. В такому разі дитина буде панувати над іншими, оскільки страх втрати близького дорослого партнера буде спонукати прагнення підпорядкувати його собі.

Необіхевіористський підхід — завчена з дитинства неправильна поведінка, відповідно до чого модель насилля передається з покоління в покоління.

Підхід радикального фемінізму, згідно якого насильство над жінками — це наслідок прояви чоловічого домінування в суспільстві і сім’ї, результат гендерної нерівності. Психологічне насильство виступає як спосіб контролю над жінками, збереження їх в підлеглому положенні згідно з традиційною системою поглядів і уявлень.

Підхід соціалістичного фемінізму пояснює, що чоловік — годувальник, а дружина економічно залежить від чоловіка, що тягне за собою емоційну залежність та пасивність. В такій парадигмі чоловіки перебувають у стані підвищеного стресу, то ж виплескують на власних дружин свою агресію, намагаючись знайти почуття внутрішньої рівноваги.

Зауваження Кіхота: у своєму першому аргументі Маруся від імені Аріель каже, що психологічні моделі причиною насилля вказують агресивні психологічні якості переслідувача. Але я також наведу модель, яка підтверджуватиме ту позицію, на користь якої я наводжу аргументи.

Другий аргумент «За»

Кіхот: трикутник Карпмана.

Трикутник Карпмана, або трикутник долі — це психологічна і соціальна модель взаємодії між людьми. Модель описує три звичні психологічні ролі, які люди часто займають в різних ситуаціях. Це роль жертви, роль переслідувача і роль рятувальника:

«Жертва насправді не так безпорадна, як себе почуває; Рятувальник насправді не допомагає, а Переслідувач насправді не має обґрунтованих претензій.»

Ця ситуація розігрується, коли виникають обставини, в яких людина бере на себе роль жертви або переслідувача. Тоді інші люди беруть на себе інші ролі. Прихована мета для кожного гравця і причина перебування в ситуації в тому, що кожен задовольняє їх невисловлені (і часто несвідомі) психологічні бажання/потреби таким чином, що вони вважають прийнятними.

Таким чином, кожний гравець діє з своїх корисливих потреб, а не з дійсної відповідальності або альтруїстичності. Жертва отримує задоволення своїх потреб, маючи рятувальника, який дбає про неї.

Загалом кожна з ролей отримує свою вигоду. Але першим починає, як правило (хоча і не завжди) той, хто обрав роль жертви. А вже інші за остаточним принципом розбирають ролі, які залишилися — переслідувача і рятувальника.

Другий аргумент «Проти»

Маруся від імені Аріель: Винен у насильстві той, хто почав задовольняти свої внутрішні проблеми агресивними діями.

Більша частина причин насильства криється, насамперед, у чоловікові. До ключових з них відносять:

• Психологічну слабкість. І за рахунок впливу на емоції і психіку дружини чоловік намагається самоствердитися.
• Психічне відхилення. Проявляється воно як нарцисизм, прикордонні стани, соціопатія. Причиною може бути і реально перенесена психологічна травма. Хоча нерідко емоційне насильство над жінками проводять цілком заможні і зі щасливим дитинством чоловіки.
• Потреба в самоствердженні. До психологічного насильства над партнеркою може штовхати занижена самооцінка.
• Проблеми з комунікацією. Недолік освіти або невміння виражати свої думки часто не дозволяють досягати стабільності в сімейних відносинах за допомогою слів, нормального спілкування.
• Минулий досвід. Насильству може сприяти виховання і становлення чоловіка як чоловіка в специфічному середовищі. І не тільки в умовах негативного або грубого до себе ставлення. Але також і тоді, коли його ростили у вседозволеності, звеличуючи його явні чи уявні переваги. В результаті людина відчуває свою (часто надуману) перевагу над іншими людьми. Само собою, не останню роль відіграють і відносини в родині самого чоловіка, коли він був ще дитиною. Адже діти схильні будувати свої дорослі відносини за образом і подобою батьківських.
• Самореалізація за рахунок жертви. Банальне прагнення до влади хоча б (або в тому числі) в сім’ї. А також невпевненість у міцності і стабільності сімейних відносин.

Третій аргумент «За»

Кіхот: Б’є — значить любить.

Те, що ми називаємо насиллям у сім’ї — традиція в багатьох народах. Ми можемо казати про насилля, характеризуючи його як негативну дію. Але не в усіх народах так вважають. Навіть навпаки, насилля там — позитивна дія.

Наприклад, у народності хамер, що живе в Ефіопії, у день ініціації (на якому хлопець стає чоловіком), чоловіки до крові б’ють жінок різками. Причому жінки самі цього хочуть, вручають чоловікам різки, відштовхують суперниць і не йдуть до тих пір, поки не переконаються, що отримали досить сильний удар, щоб залишився шрам. Хамери впевнені, що таке побиття — вираз любові і поваги до жінки.

Звичай, коли чоловіки б’ють своїх дружин, і такий порядок вважається позитивним, існує і в інших народностях. Відношення до цього звичаю таке: Б’є — значить любить.

Чужа сім’я-темний ліс. Милі сваряться — тільки тішаться.

Зауваження Марусі від імені Аріель: У Аріель є зауваження до третього аргумента Кіхота, який Кіхот назвав аргументом. Але я вважаю це не аргументом, а міфом.

Наприклад, в статті «Семейное насилие» подібні міфи розвіюються.

Міф: Жінки, що піддаються насильству в сім’ї — мазохістки. 

Факт: Вважається, що б’ють жінок, які «хочуть і заслуговують бути побитими», тому вони не йдуть і терплять таке ставлення. Однак жінка може залишатися з чоловіком з цілого ряду причин, таких, як сором, економічна залежність, відсутність іншого житла, почуття відповідальності перед дітьми за «руйнування» сім’ї, любов і т. п. Але мазохізм в число цих причин не входить.

Міф: Жінки є кривдниками в тій же мірі, що і чоловіки.

Факт: Як показують дослідження, проведені в різних країнах світу, саме чоловіки найчастіше бувають кривдниками. Жінки є жертвами агресії в 90-95% випадків домашнього насильства. 

Міф: Деякі жінки провокують насильство і заслуговують його.

Факт: Провокація насильства означає, що якщо б жінка вела себе по-іншому, була б більш послужливою, хорошою матір’ю, дружиною і так далі, то її не слід «карати». Досить змінити поведінку — і жінку ніхто не зачепить пальцем. Реальність же така, що від поведінки жінки в ситуації домашнього насильства практично нічого не залежить. Більшість жінок розповідають, що чоловік часто знаходить абсолютно протилежні за змістом приводи, щоб образити чи побити. Реальність така, що в ситуації насильства є тільки один винний, — людина, яка вчинила злочинні дії. Він обрав цей шлях. Він зробив би це незалежно від поведінки постраждалої жінки. Це його злочин. Звинувачувати жертву неприпустимо.

Третій аргумент «Проти»

Маруся від імені Аріель: Винний той, хто безпосередньо здійснив деструктивну дію у вигляді насилля, а не хто спонукав до цього.

Якщо ми будемо виправдовувати насильника і класти вину на жертву, то в такому разі будемо мотивувати насильника до ще більшого насилля. Звісно, він же не винен. То хай продовжує і далі.

Тут навіть не йде мова про те, що жертва якось спонукала насильника до насилля. Нехай навіть так і є. Але ж у нас стоїть завдання припинити насилля, припинити деструктивні дії, привести сторони конфлікту до конструктивної взаємодії. А припинити насилля ми можемо тільки приборкавши насильника, як активну сторону конфлікту. Ми не можемо припинити конфлікту, впливаючи на жертву, спонукаючи її до протидії агресору. У жертви для цього просто не вистачає активності.

Тому з позиції припинення конфлікту винним у насильстві у сім’ї є завжди переслідувач, а не жертва.

Зауваження Кіхота: У мене зауваження до третього аргумента Аріель. Цей аргумент не такий вже і беззаперечний. Тому що не завжди винним визнають того, хто здійснив деструктивну дію. Наприклад, у Кримінальному кодексі України є кілька статей (ч. 4 ст. 36; ч. 3 ст. 39; п. 7 ч. 1 ст. 66), які фактично виправдовують деструктива, який здійснив насилля. Причиною виправдання (пом’якшення покарання) називають «сильне душевне хвилювання» насильника (переслідувача), викликане неадекватними діями жертви.

Висновок за наслідками дискусії

Олександр Золотухін: Дискусія закінчена. Особисто мій висновок, який випливає виключно з наведених аргументів, такий:

Жертва і переслідувач завжди складають дует (партнерство). То ж у конфлікті завжди винні дві сторони, які конфлікт створюють разом. Саме з цих позицій розглядає взаємини жертви і переслідувача наука віктимологія.

Схожим чином пояснює взаємини між жертвою, переслідувачем і рятувальником психологічна і соціальна модель, яка називається трикутником Карпмана. Відповідно до пояснення, яке дає ця модель, кожна зі сторін конфлікту задовольняє власні (і часто неусвідомлювані) психологічні бажання/потреби. То ж жертва насправді не така вже й безпорадна.

Нарешті, в повсякденному житті безпосередні участники конфлікту (жертва і переслідувач) до насилля можуть ставитися досить поблажливо. Що підтверджується численними прикладами з нашого повсякденного життя, прислів’ями: Б’є — значить любить; Чужа сім’я — темний ліс; Милі сваряться — тільки тішаться. 

В деяких народах насилля взагалі сприймається як безумовне благо.

З іншої сторони, далеко не у всіх спільнотах до насилля відносяться терпимо. Мабуть, чим розвиненіше суспільство, тим негативніше воно ставиться до насилля. Різноманітні психологічні теорії, які й народжуються в таких благополучних суспільствах, пояснюють насильство психологічними вадами саме насильника (переслідувача). Оскільки саме насильник фактично здійснив факт насильства (активної деструктивної дії), то й причина саме у насильнику, у його характері. 

І, головне, якщо виправдовувати насильника, це буде мотивувати його до ще більшого насильства. То ж якщо ми хочемо позбавитися насильства, єдиний шлях до цього — приборкати активну сторону конфлікту, зробити цю сторону у будь-якому разі винною, навіть не зважаючи на той факт, що і жертва несе свою вину за насильство над нею.