уроки
Дискуссионный Клуб Полтава 0

Чи варто змушувати дітей робити уроки?

Чи варто змушувати дітей робити уроки?

Загрузка ... Загрузка ...

При підготовці аргументів використана дискусія в фейсбук-групі Уміти вчити: спільнота сучасних освітян

*** 

Наша дискусія на “Полтавщині”:

18 грудня 2017 року в Дискусійному Клубі Полтава відбулася очна дискусія на тему: Чи варто дітей змушувати робити уроки?

Аргументи на користь позиції стверджування (ТАК, варто) наводив Кіхот (дискусійне прізвище), позицію заперечення (НІ, не варто) аргументувала Юлія Іноземцева.

Чому така тема?

Проблема на всі часи: діти самостійно вчити не хочуть і їх доводиться до того змушувати. Але ж сучасні погляди на психологію тому противляться: ніякого примусу, тільки позитивна мотивація.

Нам це питання видалося цікавим. Тому ми вирішили з’ясувати його за допомогою методу дискусії за правилами Дискусійного Клубу Полтава.

Аргументи сторін

Для цієї публікації значно скорочені, повні аргументи на відео.

Перший синій аргумент «За»

Кіхот: Обробляйте сад свій.

З цього приводу влучно висловився психолог Олександр Едуардович Колмановський (дивись його інтерв’ю у статті «Не сваріть лобуря»).

Кореспондент спитав його: А якщо дитина не хоче сідати за уроки, то чи змушувати її?

Колмановський відповів: «Змушувати, але це не те саме, що карати. Треба сформулювати для себе різницю між тим і іншим. Примус, на відміну від покарання, спрямований на зміну ситуації по суті, а не на те, щоб ущемити інтереси і почуття дитини, завдати шкоди її самолюбству. Покарання ж не пов’язане з суттю справи, це спосіб вколоти дитяче самолюбство, «наступити на хвіст» миттєвим інтересам.»

Ось воно, сказано головне: Примус змінює ситуацію по суті. 

Дитина сама ще не в змозі встановити для себе пріоритети. Тому її постійно потрібно підштовхувати до вірної дороги. Згодом у неї виробляться до цього навички. […]

Перший синій аргумент «Проти»

Юлія: Примус — реалізація батьківських страхів і прагнення до влади.

Якщо розглянути семантику слова «змушувати», то можна побачити, що ця дія передбачає не що інше, як примус та підкорення чужій волі. Чи дозволить звичка орієнтуватись на чужу волю стати дитині самостійною у своїх думках і вчинках? Чи здатне навчити дитину довіряти своїм почуттям і бажанням постійне очікування контролю від батьків, їх настанов і вказівок? Ні. Оскільки мова йде не про любов, прийняття і довіру, обов’язкові умови гармонійного розвитку дитячої особистості, а про владу і контроль, реалізацію Его дорослих, їх страхів, обмежень і розчарувань.

Постійне насилля над своїм Я, домінування чужих інтересів над особистими, сформоване прагнення відповідати чиїмось очікуванням (батьків, вчителів і т.д.) призводить до інфантильності, безвідповідальності, стає причиною різних форм девіантної поведінки: зловживань наркотичними і токсичними речовинами, інтернет-залежності, антисоціальної поведінки. А також депресій й самогубств, що є досить частим явищем серед осіб віком від 10 до 18 років. 

[…] А все починалось з такого собі невинного, природного хвилювання батьків за успішність своїх дітей у навчанні, яке врешті призвело до особистої неуспішності останніх.

Другий зелений аргумент «За»

Кіхот: Чи варто дітей змушувати працювати?

Наприклад, спершу прибираючи за собою. Прибираючи кімнату, в якій мешкають. Потім коли дитина стає дорослою і має заробляти на хліб насущний. Чи варто змушувати вже дорослу дитину, дорослого працювати?

Чи варто дитину змушувати допомагати батькам порпатися по хатнім справам, по господарству?

Власне, це все перефразовані питання нашої дискусії: Чи варто дітей змушувати робити уроки?

Якщо не варто змушувати робити уроки, то і не варто змушувати прибирати за собою, прибирати кімнату, в якій мешкаєш, не варто змушувати працювати, щоби заробляти на життя. Нехай хтось інший працює. […]

Другий зелений аргумент «Проти»

Юлія: Научіння — найбільш ефективний спосіб для передачі знань дітям.

[…] Одним з варіантів отримання життєвого досвіду є научіння. Саме воно характеризує факт надбання людиною нових психічних якостей і результат учбової діяльності. Научіння — це завжди результат, в той час як навчання може надовго лишатися процесом без видимого результату. Англійська мова краще демонструє суть цих близьких, але таких різних понять: научіння — learning, слід відрізняти від навчання — teaching.

[…] Научіння має багато форм, серед яких особливої уваги заслуговує наслідування. Всім відомий факт, що діти майже в усьому наслідують своїх батьків: в манері спілкування, поведінці, реакціях на ті чи інші явища оточуючого світу. […] Діти, як дзеркало, відображують нас. Тож якщо вас щось не влаштовує в вашій дитині, прослідкуйте за собою, напевно авторство цього недоліку належить вам, а ваш син чи дочка просто слідує вашим реакціям і підтримує ваші цінності. 

Отже не демонстрація влади і свого авторитету дозволить сформувати у дітей звичку робити уроки, а позитивний приклад дорослих, що демонструють особисту зацікавленість і прагнення до розвитку, розширення своїх знань та компетенцій, повагу до себе і оточуючого світу.

Третій червоний аргумент «За»

Кіхот: Примус формує звичку працювати, звичку отримувати знання.

Може, дещо радикально, але з цього приводу висловився Сергій Савельєв, еволюціоніст, палеоневролог, доктор біологічних наук, професор. Цитую по книзі Амірана Сардарова «Сергій Савельєв: Діалоги з генієм».

Отже, за словами Савельєва, «Як тільки ви торкаєтеся чогось складніше інстинктів, то вас перестають розуміти багато близьких друзів і родичів. … Як тільки ви відриваєте ваше завдання від інстинкту, то все закінчується. … Більшості людей ви взагалі не зможете пояснити якусь складну мову, ви зможете тільки привчити до цього, створити звичку. Це біологічна закономірність. Мозок звик вирішувати біологічні завдання. Для того, щоб було для всіх все зрозуміло, треба спускатися на біологічний рівень, що і відбувається у всьому світі. Як тільки ви хочете запустити в суспільство людські думки і людські відносини, ви тут же стикаєтеся з тим, що вони не знайдуть відгук. Люди не хочуть їх чути і не хочуть так чинити. Вони хочуть чинити за біологічними законами.»

І так далі. Суть подальших міркувань Савельєва можна зрозуміти так, що знання переважно засвоюються автоматично, на рівні звички, соціального інстинкту. … Знання відкарбовані у свідомості простим автоматичним вдовбуванням. 

[…] Ми змушуємо дітей робити уроки. Але ж і отримуємо результат — соціалізовану людину, якій зроблено цивілізаційне щеплення.

Третій червоний аргумент «Проти»

Юлія: Помилки у поєднанні з батьківською безумовною любов’ю формують в дитині свій унікальний життєвий досвід.

Чому діти, для яких пізнання світу — одна з базових потреб, раптом втрачають мотивацію до навчання? Причин багато. Та одна, найбільш очевидна: страх. Страх негативної реакції батьків, страх перед неможливістю відповідати їх очікуванням, страх вчинити помилку і втрати їх любов та прийняття. 

Найближче оточення дитини прагне привчити дитину підкорятися вимогам суспільства, самовпевнено вважаючи, що саме в цьому полягає рецепт щастя, успіху, благополуччя. Тому найкраще, що може зробити дитина: виконувати настанови, бути «нормальною людиною», «як всі», слідувати стереотипам, правилам, а не включати свій мозок і не прислухатись до свого серця. 

Скільки відомо людських історій, коли батькам вдалось все ж «зламати» своє чадо і, на перекір його мріям, прагненням, змуситиздобути більш підходящу освіту, роботу і т.д. Як правило, всі вони про слухняних та нещасливих людей. Їх підкорене, нереалізоване Я, постійні внутрішні конфлікти призводять до численних психосоматичних захворювань, різного роду залежностей, непристосованості до життя. 

А якби батьки свого часу подумали, приміром, про таке: якщо сьогодні я змушу свою дитину вчиняти як годиться, а завтра вона не отримає негативний досвід: погано відповісти на уроці, бути неефективною у вирішенні завдань тощо, тоді післязавтра я перетворюсь на раба своїх страхів, а дитина стане залежною від мене і буде весь час очікувати мого правильного рішення. 

Проте універсальних правильних рішень не існує. І ті батьки, що не лякаються негативного досвіду, подарять своїй дитині підтримку, прийняття, довіру і дозволять їй помилитись. І ця помилка у поєднанні з батьківською безумовною любов’ю сформує в дитині свій унікальний досвід і звичку довіряти собі, приймати себе різною. Навчить самостійності, рішучості й відповідальності за свій вибір. Така дитина післязавтра і в подальшому буде гармонійно взаємодіяти з оточуючим світом, виросте фізично і психічно здоровою людиною. Чи не цього бажають всі батьки для своїх дітей?

Висновок за наслідками дискусії

Кіхот: підсумок аргументів на користь позиції, що дітей вартозмушувати робити уроки:

  1. Обробляйте сад свій.
  2. Чи варто дітей змушувати працювати?
  3. Примус формує звичку працювати, звичку отримувати знання.

Юлія: підсумок аргументів на користь позиції, що дітей не вартозмушувати робити уроки:

  1. Примус — реалізація батьківських страхів і прагнення до влади.
  2. Научіння — найбільш ефективний спосіб для передачі знань дітям.
  3. Помилки у поєднанні з батьківською безумовною любов’ю формують в дитині свій унікальний життєвий досвід.

Поделиться:
0
Александр Золотухин

Александр Золотухин

Организатор Дисскуссионного Клуба Полтава, консультант по вопросам бухгалтерского учёта и налогообложения

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *