«Прийшо́в ChatGPT і всі дру́зі розбі́глися»
Він не Люди́на, не Дух,
не А́нгел, і зо́всім не Бог.
Не Друг, не Това́риш.
не Вчи́тель. Сусі́д? – Ні, не він.
Син!..
Людськи́й.
Наро́джений мо́зком Кра́щих,
вмісти́лище мо́зку всіх.
Проло́г!
Чи ж поро́г буди́ночка
ново́ї людсько́ї Мрії, де він –
Господи́н!
21.11.2024
***
“Їду в безстрокове відрядження до своєї тайки”
На роботі хтять оженити
З Оленкою кранівницею, загубити.
Мов, наша, українка, не Лєна. Але ж три рази мурена та два гієна!
Тікаю в безстрокове відрядження до своєї тайськомовної,
чарами повної, –
забирай мене швидше в свій теплий тайський край, –
Звабами чорної. До нової вольної!
24.11.2024
***
Музе́й SPAR
Ріши́в забі́гти до музе́я,
культу́рой о́чі чепури́ти.
Нап’я́в пальто́, то враз закля́к –
там на́віть пи́ва не попи́ти.
Спусти́вся в SPAR – музе́йний ряд
всього́, що мо́жна кла́сти в ро́та.
Моя́ звіря́чая приро́да
святку́є свя́то Листопа́д!
25.11.2024
—
Цей вірш з гумором описує контраст між “високою культурою” музею та простими земними радощами, які можна знайти в супермаркеті SPAR. Ліричний герой спочатку хотів культурно збагатитись у музеї, але зрештою знайшов своє задоволення серед продуктових полиць SPARу, де його “звіряча природа” може насолодитися більш приземленими, але не менш привабливими радощами життя.
***
«Діале́кт і ка…»
Зайшо́в у сти́льний «Діале́кт» –
кав’я́рню ди́вної гові́рки:
Бари́ста там, немо́в пое́т,
готу́є ка́ву за́мість збі́рки.
В пові́трі – арома́т столі́ть,
допра́влений в припра́ву.
А я прийшо́в сюди́ на ми́ть,
а залиша́юсь на окта́ву.
26.11.2024
—
Вірш розповідає про затишну кав’ярню під назвою “Діалект”, де бариста готує каву з такою майстерністю, ніби створює поезію. Атмосфера закладу настільки приваблива і чарівна, що ліричний герой, зайшовши туди ненадовго, вирішує залишитися довше, ніж планував.
***
Філосо́фія з балко́ну «Горня́тка»
Тре́тій по́верх “О́валу”,
мій по́гляд вниз на життя́.
Ми, лю́ди, піщи́нки ча́су,
маши́ни – мета́л почуття́.
Ковто́к аромáтної ка́ви –
що до́тик до ві́чних думо́к,
І хма́ри пливу́ть над на́ми,
як ча́су стрімки́й пото́к.
27.11.2024
—
У цьому вірші йдеться про роздуми над плинністю життя і часу з висоти балкону кав’ярні, де чашка кави допомагає глибше відчути момент і побачити, як все тече й змінюється.
***
Крини́ця пи́ва
Пи́во, густо́ю сві́тлою ма́сою
злива́ється одни́м ковтко́м
в глиби́ни за се́рцем, куди́сь за леге́нями.
Зеленоо́ка, стої́ть за ка́сою,
відпуска́є ку́хлі рядо́к за рядко́м,
сіро́жам і са́шам тарі́лки з пельме́нями.
Тут час завмира́є в ку́хлях,
розли́тий по ві́нця в ду́мки,
(на́ша весна́, ната́ша, чека́є нас на вече́рю),
Сіро́жі і са́ші в роже́вих бу́хлях,
шука́льники пивно́ї стру́мки.
А ось і ти, ната́ша, думки́ про те́бе тепе́рю.
28.11.2024
—
У вірші показано, як у звичайному пивному барі “Криниця” переплітаються буденність (пиво, пельмені, відвідувачі) і щось більш глибоке – час ніби зупиняється, а через образ зеленоокої барменки та згадки про Наташу проступає особиста історія кохання, перетворюючи простий похід у бар на щось майже містичне.
***
Брате́рствуємо на “Садо́вому” в “Монта́на”
За ві́кнами в ша́хи не гра́ють –
новорі́ч.
За сто́ликами нас че́тверо –
на всю ніч.
Брате́рствуємо,
як той Клан Сопра́но.
Без зда́чі нам,
рестора́н “Монта́на”!
29.11.2024.
—
Вірш описує щиру зустріч чотирьох друзів у ресторані “Монтана” в мікрорайоні “Садовий” у зимовий період. Автор порівнює їхнє міцне братерство з “Кланом Сопрано”, підкреслюючи особливу чоловічу дружбу.
***
Флоре́нція у Ветлі́к
Примча́в до Ветлі́к
вагі́тну Флоре́нцію –
кі́шку.
Тук-тук, кошеня́тка,
сидя́ть, мишеня́тка,
ни́шком.
Маса́жі, ін’є́кції,
час вже вихо́дити –
ху́тко!
Наре́шті, пано́ве,
ші́сть голопу́цьків –
пру́тко!
01.12.2024.
—
Вірш описує пологи кішки Флоренції у ветеринарній клініці, куди її привезли через певні ускладнення. Автор з теплим гумором показує, як професійні дії ветеринарів (масажі та ін’єкції) допомогли народитися шістьом маленьким голим кошенятам.
***
Сіме́йний про́стір «Міністе́рства сім’ї́»
Зати́шно, за ві́кнами те́мно,
четве́ртий по́верх «Ова́лу».
Гірля́нди підми́гують че́мно,
а я гу́блю чай пома́лу.
Ді́ти ба́вляться га́мірно –
всі на́ші, твої́, мої́.
Сіме́йний про́стір? Правильно!
Тут «Міністе́рство сім’ї́».
01.12.2024.
—
Цей вірш про сімейний простір “Міністерства сім’ї” на четвертому поверсі будівлі “Овал”, де в одному з приміщень можна спокійно випити чаю під мерехтіння гірлянд, а в іншому – діти весело бавляться. Атмосфера затишку та тепла створюється через прості деталі – темряву за вікном, чай та дитячий гамір, що наповнює простір життям та радістю.
***
Чому́ си́тий не розумі́є голо́дного?
У перепо́вненій маршру́тці
спокі́йні ті, що сидя́ть.
Суєтли́ві, істери́чні,
знедо́лені – ті, що стоя́ть.
“Мене́ в закри́тому бага́жнику
вози́ли” -–мо́вить стоя́ча.
“Не заважа́й у вікно́ диви́тися!” –
мірку́є па́ні сидя́ча.
03.12.2024.
—
Цей вірш показує, як часто люди, яким зручно і комфортно (ті, хто сидять в маршрутці), не розуміють і не хочуть чути про проблеми тих, кому важко (тих, хто стоять), навіть коли йдеться про серйозні життєві травми – так само, як ситі люди часто не розуміють голодних.
***
«Полта́вська галу́шка»: не бу́ргером єди́ним
Був у «Полта́вській галу́шці» я ни́ні –
там лад робо́чий, як у тій краї́ні,
Де сла́вний бренд McDonald’s владарю́є,
та на́ша ку́хня се́рце полоню́є:
Млинці́ тонкі́, варе́ники в смета́ні,
галу́шки ніжні, зда́вна нам коха́ні,
Не бу́ргери -–узва́р та пампушки́,
немо́в у ма́ми зби́ті подушки́!
04.12.2024
—
Це вірш про відвідування українського закладу харчування «Полтавська галушка», де автор із теплом відзначає, що хоч заклад і працює злагоджено, як McDonald’s, але пропонує традиційні українські страви, які нагадують домашню кухню.
***
Ва́нін світа́нок
Вісімна́дцять… В моні́тор вди́влений,
між світа́ми віртуа́льними блука́…
Син мій, Ва́ня,
ніч пророста́є у ра́нок незди́влений,
А сон?
Десь там,
за ме́жами бутя́.
04.12.2024
—
Цей вірш про вісімнадцятирічного хлопця Ваню (сина автора віршу), який захоплено грає в комп’ютерні ігри до світанку, перебуваючи на межі реального та віртуального світів. Це поетичне осмислення переходу в доросле життя через призму сучасних реалій, де сон стає чимось далеким і незначним порівняно з віртуальними пригодами.
***
Розмо́ва з ци́фрами
В мо́рі цифр
вона́ знахо́дить ти́ху ра́дість:
Коли́ у зві́тах
заплу́тались чиї́сь думки́ і сни,
О́ля ти́хо
перебира́є до́лі на скла́дність,
І знов кому́сь
поверта́є спокі́йні дні.
04.12.2024
—
Цей вірш про те, як податковий консультант Оля Самофалова знаходить особливе задоволення в тому, щоб розплутувати складні податкові ситуації інших людей. За сухими цифрами вона бачить людські долі і допомагає повернути спокій тим, хто заплутався у звітності.
***
Му́дрість сиви́ни
Срібля́сто-сі́рий дід,
немо́в живи́й портре́т,
В оча́х – глибо́кий сум
і ві́чності секре́т.
Зеле́ний цвіт соро́чки –
як про́блиск весняни́й…
А по́гляд… В нім – життя́
і до́свід прожити́й.
04.12.2024
—
Цей вірш народився під враженням від картини “Старий”, подарованої автору Заслуженим художником України Миколою Підгорним, де майстерно передано образ літнього чоловіка з проникливим поглядом та сивою бородою. В портреті художник зумів відобразити не лише зовнішність, але й внутрішню глибину та мудрість людини, що прожила довге життя, а особливої виразності додає зелений комір сорочки, що контрастує з темним одягом.
***
Поли́ці ра́ю для брате́й на́ших ме́нших
В широ́кім спе́ктрі
па́чок різнома́стих
земна́ любо́в,
розфа́сована в корм.
Приро́да зда́лась
під нати́ском пла́стику,
і ща́стя в ба́нках –
бра́тикам но́рм.
05.12.2024
—
Цей вірш про Зоомагазин розкриває філософське осмислення сучасного способу піклування про домашніх улюбленців, де природні інстинкти поступаються місцем цивілізованому споживанню. Автор показує, як любов до тварин матеріалізується через промислові товари, а полиці зоомагазину постають як своєрідний “рай”, де щастя продається в банках і пакетах, і наші “брати менші” цілком прийняли такий порядок речей.
***
Смайл Бу́ргер у Розсо́шенцях
Бу́ргери сма́жаться в со́нячнім ра́нці,
А дів́чина – я́сна зоря́.
Ка́ва пахти́ть,
і карто́пелька в та́нці.
На́що нам ва́ші моря́!
05.12.2024
—
Цей вірш розповідає про “Смайл Бургер” у Розсошенцях, де смажать смачні бургери і працюють привітні дівчата. Автор через яскраві образи та гумористичне порівняння з морем показує, що для хорошого настрою не потрібні далекі курорти – достатньо мати поруч затишне місце з теплою атмосферою та смачною їжею.
***
У «Смако́лику» за ка́вою
На стелажі́ – ка́ва рядка́ми стої́ть:
в зерня́тах, ме́лена – вибира́й!
По́руч ва́блять шокола́дні світи́,
і від па́хощів – про́сто ра́й.
Бли́сь!
Ка́рткою бли́снув, ці́ну почу́в я,
продавчи́ня всміха́ється вслі́д.
Ра́нок
із ка́вою бу́де
як ди́во.
06.12.2024
—
Цей вірш розповідає про ритуал відвідування магазину “Смаколик”, де купівля кави перетворюється на маленьку пригоду, а привітна усмішка продавчині створює особливу атмосферу затишку. У вірші сучасні деталі (оплата карткою) гармонійно переплітаються з чуттєвими образами аромату кави та принадності шоколаду.
***
Но́ва По́шта в Розсо́шенцях
Паку́нки, не́мов голуби́,
зліта́ються в гнізде́чко те́пле.
Тут ко́жен знахо́дить свою́
части́нку душі́ в коробка́х.
Торгі́вля? О ні́!
Тут – та́їнство пошто́ве скре́пло,
Де лю́ди несу́ть не това́р,
а на́дії свої́ по частка́х.
06.12.2024
—
Цей вірш розповідає про те, як звичайне відділення “Нової пошти” в селі Розсошенці стає чимось більшим за просте місце відправки та отримання посилок – воно перетворюється на особливий простір, де через матеріальні речі передаються людські надії та почуття. Автор порівнює пакунки з голубами, підкреслюючи, що кожна посилка несе в собі частинку людської душі, а не просто товар.
***
«Фе́рмерське м’я́со» в Розсо́шенцях
Стої́ть край зупи́нки
крамни́ця – наді́я проста́:
Ковба́ска і са́ло,
і м’я́со – все сві́же, як день.
Прихо́дять сюди́ всі –
й замо́жні, й свята́ простота́.
Йде че́рга, швидку́ють:
чи ви́стачить са́льця, лише́нь?
08.12.2024
—
Цей вірш про популярну крамницю “Фермерське м’ясо” в Розсошенцях біля зупинки Геофізика. У вірші показано, як магазин став важливою частиною життя місцевої громади, де всі – і багаті, і бідні – стоять в одній черзі за якісними фермерськими продуктами.
***
Дубо́ва але́я на межі́
“Садо́вий” з по́лем обійма́ється.
Хтось з пе́сиком бреде́.
І ще, і ще, і ще, і ще.
В серпа́нку день нови́й гойда́ється.
Маму́ся діточо́к веде́:
“Тут ще, тут ще, іще́!“
09.12.2024
—
Цей вірш розповідає про особливе місце в Розсошенцях – дубову алею на межі житлового комплексу “Садовий” і поля. Через прості, але глибокі образи (людина з собакою, мати з дітьми) автор показує, як тут постійно пульсує життя, як один день переходить в інший, створюючи відчуття нескінченності буття в цьому просторі між міським життям і природою.
***
Пере́рва на ка́ву в “Бу́лці”
Авто́бус підʼї́хав.
Ма́ринка втоми́лась нести́
рюкза́к.
“Ма́мо, до “Бу́лки”!” –
і о́чі зася́яли тА́-ак…!
Ді́вчинка ми́ттю
до і́грашок в те́плий куто́к,
А ма́ма – до ка́ви…
Зроби́ти пе́рший ковто́к!
09.12.2024
—
Цей вірш про маленькі радощі повсякденного життя, коли втомлена після школи дівчинка Маринка з мамою заходять до затишної кав’ярні “Булка”. Тут кожен знаходить свій куточок щастя: донька – біля іграшок, а мама – за чашкою кави, і ця коротка перерва стає особливим моментом їхнього дня.
***
По́шук до́лі в «Ри́бному ма́ркеті»?
Оселе́дець – ї́жа наро́ду,
соло́ний, наче́ душа́, і вогки́й, що до́ля.
В ма́ркеті їх два ви́ди.
Який взя́ти? Заблу́д, мов коза́к на во́лі.
Зні́тивсь, верчу́ голово́ю,
зустріча́ю продавчи́ні о́чі приві́тні.
«А бері́ть їх обо́є». «Дво́є?».
Скре́сли, зарої́лись думки́ запові́тні.
10.12.2024
—
Цей вірш розповідає про те, як чоловік прийшов до «Рибного маркету» вибрати оселедця, але зустрів там привітну продавчиню, яка йому сподобалась. Вибір між двома видами оселедця стає приводом для продовження спілкування, а її порада “взяти обоє” викликає особливі думки та почуття. Автор майстерно переплітає побутову ситуацію вибору риби з натяком на особисту симпатію, ховаючи романтичний підтекст за філософськими роздумами про долю.
***
Ранко́ва ка́ва на запра́вці «Автотра́нсу»
П’я́та ра́нку, Розсо́шенці сплять,
і «Садо́вий» в обі́ймах дрімо́ти.
Ви́йшов со́нце прийде́шнє стріча́ть,
ви́пить ка́ви, таж зась – клопо́ти!
Всі кав’я́рні зачи́нені вщент! Так,
всеспля́чим та ка́ва сто за́йва.
Враз – сія “Автотра́нс” крізь мрак:
всім ночі́вникам – чо́рна ка́ва!
10.12.2024
—
Цей вірш розповідає про ранкову прогулянку в мікрорайоні “Садовий” на Розсошенцях, коли всі кав’ярні ще зачинені. Єдиним місцем, де можна купити каву о п’ятій ранку, виявляється цілодобова заправка “Автотранс”, яка стає рятівником для тих, хто потребує кофеїну в такий ранній час.
***
Па́льці майстри́ні з перука́рні «А́нна» в Розсо́шенцях
Па́льці майстри́ні – мов ри́бки в воло́ссі.
Був чолові́к, а став аква́ріум.
Сту́кіт но́жиць вицо́кує па́сем коло́сся.
Її о́чі, як зо́рі, а я планета́ріум!
11.12.2024
—
Цей вірш про те, як звичайна стрижка у перукарні “Анна” перетворюється на магічне дійство, де руки майстрині стають рибками, що пливуть у волоссі, а сам клієнт і перукарка опиняються у космічному просторі, де вона – зірка, а він – цілий планетарій. Це метафора про те, як буденна подія може стати чарівною пригодою.
***
Огіро́чки думо́к у «Бібліофі́лі»
Горта́ю альбо́м тих са́мих деся́тих
із їх репроду́кціями.
По́ряд гну́ться поли́ці під ду́мами
дре́вніх та чи́нних.
«Бібліофі́л» со́лить в діжі́ огіро́чки
думо́к ціли́нних,
По́ки час нас знедо́лить нови́ми
й стари́ми дестру́кціями.
16.12.2024
—
Цей вірш про книгарню “Бібліофіл”, де між книжкових полиць з книгами «древніх» та альбомів з репродукціями народжуються нові думки для вирішення сучасних та майбутніх проблем. Автор метафорично порівнює цей процес із солінням огірків, де нові ідеї «огірки» визрівають в маринаді мудрості минулого, поки час руйнує те, що віджило своє.
***
«Авро́ра» – при́хисток для чоловікі́в!
Дружи́на посла́ла,
ка́же: «Ку́пиш ві́ник, дебі́л»
А я заблука́в між поли́ць,
де риба́льський відді́л.
Звідті́ль
Не ви́йти вже про́сто так:
спі́нінг, га́чки і во́ля – моя́…
Не таки́й я й проста́к!
17.12.2024
—
Цей вірш про те, як чоловік, якого дружина послала за віником, знаходить прихисток у магазині “Аврора” серед риболовецького приладдя. Це іронічна історія про маленьку чоловічу перемогу над побутовими обов’язками та про те, як звичайний похід за покупками перетворюється на момент особистої свободи.
***
У «Смако́лик» за вра́женням
Зайшо́в за вра́женням,
а купи́в ще й сир,
пахку́ ковба́ску,
ка́ву й шокола́д…
Продавчи́ня всміха́ється:
«Ще щось?»
заду́мавсь, гля́нув,
ру́ку тягну́ –
мармела́д!
18.12.2024
—
Цей вірш про відвідувача магазину “Смаколик”, який прийшов просто подивитися (за враженням), але не встояв перед смачними товарами. Запитання продавчині “Ще щось?” та яскраві вітрини з солодощами підштовхнули його до нової покупки – мармеладу.
