ДОМАШНІЙ КОДЕКС ЧИСТОТИ
Олександр ЗОЛОТУХІН, консультант
Опубліковано: Довідник кадровика. № 7. 2011 р.С.79 – 81
До редакції надійшло дещо кумедне запитання:
Шановна редакціє, поясніть, будь-ласка, ну навіщо нам потрібні усі оті закони, податкові та інші кодекси?! Уже ж їх стільки наприймали! Вони наше життя перетворюють на якусь суцільну бюрократію. Що не крок — то якийсь закон нав’язує тобі, що і як мусиш робити. Життя з веселого робиться нудним і нецікавим.
Ну що ж, кожне запитання потребує відповіді. Тим паче таке актуальне, злободенне.
А дамо відповідь на нього на прикладі звичайної української родини. Хай вас не бентежить такий перехід від питання державної ваги до сімейних низин. Адже кожна сім’я — як спрощена модель держави. І на прикладі сім’ї можна складні державні питання з’ясувати просто й без додаткових зайвих ускладнень.
Отже, є у нас проста українська родина Петриченків: мама Наталка, тато Петро й чудова дитинка, найкраща в світі донечка Розалінда.
Живуть як усі. Від сварки до поцілунків, від роботи до відпустки, від телевізора до застілля. Донечка підростає, школа, робота, колеги, друзі, день, ніч, їжу готуй, прибирай, щоденне прання — не життя, а колесо, що набирає обертів.
І в цьому вирі життя Наталку зненацька осіняє: адже ж і їжу готує, і тряпчини пере, і помешкання прибирає — все сама, і нічогісінько не встигає вчасно.
Сама… А як же інакше? Коханий з роботи приходить — відразу до телевізора, йому відпочити треба. Вона, щоправда, теж з роботи. Але ж вона жінка. А жіноча доля така…
Розалінда — зі школи, їй уроки треба вчити. Їй і відпочити треба, як і таткові. Вона ж у нас найкраща, найгарніша принцесонька. Хочеться для неї легшої, ліпшої долі, аніж матусиної. Нехай, поки дитина, відпочиває, встигне ще у своєму житті напрацюватися.
От і виходить, що все сама. А як сама, то нічого і не встигаю. Он знову не прибрано. А недавно ж прибирала.
А чому, власне, сама? А невже прибирання то якесь покарання?
Тут Наталка чомусь згадала про Макаренка. Антона Семеновича. Видатного українського педагога радянського періоду. Нещодавно прочитала, що, згідно з рішенням ЮНЕСКО (1988 року), спосіб педагогічного мислення у ХХ столітті визначали чотири педагоги — американський філософ і педагог Джон Дьюї (1859–1952), відомий німецький педагог Георг Кершенштейнер (1854–1932), італійський педагог, учений, філософ Марія Монтессорі (1870–1952) і наш Антон Макаренко (01.03.1888–01.04.1939). Основною фішкою педагогічної системи Макаренка було колективне трудове виховання. Вихованці Макаренка працювали не за страх, а за совість, праця для них перетворювалася на неодмінний приємний атрибут життя, вона була грою.
Тобто, за Макаренком (так само як і за Шекспіром), виходило, що життя з усіма його складовими — гра.
Так, справді, — все гра. І прибирання — та сама гра. Та якщо це гра — то вже й не покарання. Навіть навпаки — доволі приємна річ. Та коли це приємна річ, то й чоловікові буде за щастя, замісто футболу. І для донечки найкраща релаксація та фізкультура.
Дивні думки рояться в Наталчиній голові… Невже вся хатня робота, яку вона тягнула на собі, була звичайнісінькою грою. Тільки у гру цю вона грала сама із собою. А коханий з найкращою вже зниділися на лаві запасних.
Чого ж вони страждають?!
Як усе просто: вони не знають, що то за гра така і які її правила.
Отже, ось у чому секрет! Для повноцінної радості нам бракує лише правил — правил гри. Без правил і гри нема, а суцільна анархія і причина страждань.
Треба писати правила. Але як?
Тут проблем не було. Недарма ж Наталка вже кілька років працює начальником відділу кадрів на підприємстві. Робота із законами, документами для неї звичайна буденна річ. Надихнувшись ідеєю гри, Наталка враз взяла й написала домашній Кодекс чистоти (див. нижче). Оце й були довгоочікувані правила гри, складені майже за всіма канонами права.
( Більш чітке, якісніше зображення Кодексу див. також ТУТ)
Кодекс містив усі три взаємопов’язані елементи норми права — гіпотезу, диспозицію і санкцію.
Гіпотезою є елемент правової норми, в якому вказується, за яких умов слід керуватися відповідною нормою (у нас — Кодексом). Гіпотезу Кодексу викладено в Преамбулі. Тобто він застосовується під час визначення взаємних обов’язків і прав членів родини Петриченків щодо прибирання власного помешкання. Таким чином, на решту взаємин, скажімо, стосовно виховання доньки тощо, він не поширюється.
Диспозиція встановлює норми поведінки суб’єктів правовідносин (у нас — членів родини Петриченків), якщо є умови, передбачені гіпотезою. Тобто тут зазначається, хто з родини Петриченків що і як зобов’язаний робити стосовно прибирання власного помешкання. Диспозиція фактично викладена в розділах І–V Кодексу.
Санкція встановлює заходи стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією. У нас санкції викладено в розділі VІ і частково в розділах ІІІ і V Кодексу. Щоправда, вони частково нематеріального характеру (як-от, неестетичний вигляд приміщення, нещирі посмішки, неповага співмешканців тощо), але від цього не стають менш вагомими й важливими.
Кодекс Наталка представила на родинному засіданні, де його зацікавлено сприйняли, затвердили й розмістили на видному місці у кухні поряд з календарем. Нова гра усім сподобалася. Відтоді в родині Петриченків розпочалася нова ера — Ера чистоти й повноцінного й радісного співжиття. Адже, по-перше, кожен член родини чітко знав, що і як повинен робити. Не так, як це було раніше. Бо раніше кожен намагався, щоб інші робили все, та лише не він. Саме такою тоді була гра. По-друге, з уведенням графіка з’явилася змагальність: кожен намагався упоратися зі своїм завданням першим і поставити хрестик у графіку. А, по-третє, поставити такий хрестик у відповідній клітинці графіка було ой як цікаво. Неначе тільки заради цього й треба було ухвалювати Кодекс. Іще — нарешті у помешканні запанувала чистота.
Не вірите?! А ви спробуйте! Нова гра захоплює. Тим паче така корисна.
На перший погляд, дивною може видатися наша відповідь на поставлене читачем запитання. Але це, повірте, лише на перший погляд. Відповідь повна, проста, всеохопна і зрозуміла. Зауважте, до запровадження Кодексу був безлад, опісля настав лад. До Кодексу працювала в домі сама лише Наталка. Після — працюють усі. До Кодексу не було гри. Після — з’явилася цікава гра (згадайте: без правил нема гри, а наш Кодекс і є правилами), яка додала нового змісту родинному співжиттю. Настала радість і зажевріла надія.
