22.12.2024 р. Розповідь мами, Антоніни Григорівни Золотухіної (Перцюх) про свою рідню.
Сестри, брат мами – Валя (на швейній фабриці, потім в дитсадку, чоловік Борис був дуже начитаний і грамотний, знущався над нею, ганяв, пив), Надя (проробила на швейній фабриці), Іван (сім класів закінчив, гарно вчився, потім вступив в артучилище, а там пів-року провчився і вигнали – за п’янку).
Спершу про рідню мого батька, Золотухіна Олега Олександровича.
В честь діда названий я. Дід Олександр, батько батька, родом з Барнаула. Кажуть, дуже мене любив. Більше інформації про нього немає. Казали, начебто була в нього жінка і був син. Але це не точно.
Батьки бабушки Наді – прабабуся Єфросинія Самар (Голубовська), знаменита кухарка, хазяйновита, чистоплотна.
Прадідусь Самар Міша. Коваль.
Сестри бабушки Наді – Марія і Ліда.
Марія проживала в Новосибірську, а Ліда в Москві – після демобілізації чоловіка (а до того їздили всім СССР). Чоловіки з тих міст.
В кожної з них по одній дитині. У Ліди – донька Люда (а в Люди донька Свєта), яка проживає в Києві.
А у Марії – донька Свєта. Казали, що діти Марії виїхали за кордон.
Бабушка Надя, а також і прабабуся, прадідусь – родом з Нових Санжар.
Про рідню мами, Антоніни Григорівни Золотухіної (Перцюх).
Батько (мій дід) – Григорій Платонович Перцюх. Його батьки – корінні жителі села Кам’янка (поряд із селом Стасі) Диканського району Полтавської області. Померли в 1933 році, під час голодовки.
У батька було четверо братів і сестер (він п’ятий) – Гаврило, Галина, Антон, Меланка. Всі проживали в Кам’янці.
Гаврило проживав у батьківській хаті. Була в яру.
Галина: родичі її чоловіка жили в селі Редьківка. Під час війни німці зібрали всіх чоловіків від малого до старого, закрили у сарай і спалили живцем.
Ця Галина задавила родичку свого чоловіка, яку забрала до себе доглядати, бо та була стара. І визвали міліцію, Галина сиділа в тюрьмі.
Прийшла з тюрьми, це десь середина 60-х. Мама часто її навідувала, носила булочки.
У Галини було два сини, Льонька (чоловік Валентини, з якою мама дружить зараз), і Петро.
Гаврило: жив у батьківській хаті. Жінка в нього Фрося. Дружно жили. Було два сини – Вітя і …
Антон: було двоє дітей, Галя і Вова.
Меланка: дві дочки, Шура і Сіма. Чоловік не прийшов із війни. Сама ростила доньок.
Всі жили в селі Кам’янка.
Мама мами (моя бабуся Онисія Йосипівна Гарашко).
Батьки також померли під час голоду 1932-1933 років.
Бабушка була зажиточна, мали статки і їх розкуркулили. Їхні землі знаходилися там, де зараз «Сорочин Яр», лижна база. Їм хтось увечері прийшов сказав (здається, брат Антон), що завтра зранку у вас все заберуть (розкуркулять). І бабушку за ніч видали заміж, щоб трохи приданого (майна) залишилося. Щоб не все забрали. Вийшла заміж за бідного Грицька. Не по любві. А любила вона іншого, з села Бречківка. Який приходив на вечорниці.
На ранок прийшли і забрали все. Забирали абсолютно все – до останньої зернини, весь одяг, посуд. Хату залишили.
Родичів (двоюрідні) виселили на Донбас.
Мамині брати, сестри: Марія (вийшла заміж в село Божкове), Петро (два сини було – Микола і Мишко), Марфа (донька Шура), Василь (жив у батьківській хаті, син Вова), Іван (женився на жінці і жили в Кучмівці, Іван з війни не вернувся, була дочка Маруся, дуже родичалися з нами).
Під час війни: коли була окупація, то всі чоловіки були в селі, дома. Бабушка Онися гнала самогонку, дідусь Гриша завжди ходив п’яний. Жителів ніхто не трогав, жили як звичайно. Німці дітей цукерками угощали. А як звільнили від німців, тоді багатьох забрали на фронт, майже всіх чоловіків.
Німці людей не чіпали. А як німці відходили, то всіх виганяли з хат і палили хати. Мама винесла з хати фікус і швейну машинку. І дітей троє. І всі тікали в ліс, все поклала на тачку, дітей і майно. І там вони сиділи в лісі, і до них прийшла їхня корова. Бабушка подоїла корову і напувала дітей.
А як прийшли наші солдати, бабушка на камінцях, на пожарищі, варила борщ для солдат.
Всі хати погоріли, окрім одної, баби Марфи, була під залізом.
Поки дідусь прийшов з війни, бабушка сама побудувала хату, з дерева і глини. Бабушка була дуже кріпка.
Під час голоду: виручала корова, завдяки якій виживали. Варили з муки лемішку. Збирали ягоду, яка була – глід, шипшина, різні трави. Голод був в 1932-33 і в 1947.
Як жили: Молотили ціпами зерно. Зерно зберігали. На млині мололи. Був клуб, дитсадок, кузня. В селі Кам’янка.
Батько (мій дід) запрягався в плуг. І тягнув його, а бабуся поправляла.
В дерев’яний глечик клали зерно і товкли його, з того розтовченого зерна варили кашу.
Була церква, яку німці під час війни зруйнували – зірвали. Церква була кам’яна. Люди ходили до церкви. Там святкували свята, там була торгівля. Вечорниці. Люди там співали. Тобто, люди гуляли біля церкви. Церква була на горі, і навіть зараз та гора зветься церковна. Будівлі немає, але на землі до сих пір цегляний бій.
