Він залишив науку після знаку долі, щоб малювати космос на коробках з-під соку
Вступ: Два світи в одній людині
Нам звично думати, що світ ділиться на дві частини. Є світ науки — логічний, раціональний, побудований на формулах і фактах. І є світ мистецтва — емоційний, інтуїтивний, що говорить мовою образів і почуттів. Ми рідко уявляємо, що ці два світи можуть не просто співіснувати в одній людині, а стати єдиним цілим, сенсом її буття.
Історія полтавського художника Едуарда Трирога — це розповідь саме про такий синтез. Він був ученим-фармацевтом, який стояв на порозі наукової кар’єри, але обрав шлях митця. Та це не був легкий вибір. Це було рішення, прийняте після трагедії, яке, за його власними словами, змусило його «осиротити» власних дітей.
Його історія та філософія пропонують кілька глибоких і несподіваних уроків про життя, творчість і ціну, яку іноді доводиться платити за право бути собою.
Урок 1: Наука та мистецтво — дві півкулі одного мозку
Наука та мистецтво — не суперники, а рівноправні партнери у пізнанні світу.
Ключова ідея, на якій стоїть уся творчість Едуарда Трирога, полягає в тому, що наука і мистецтво — це два абсолютно рівноцінні методи пізнання реальності. Один робить це через експерименти, інший — через емоції та образи. Художник проводить блискучу аналогію з людським мозком: одна півкуля відповідає за логіку (наука), інша — за образи (мистецтво), і вони не можуть повноцінно працювати окремо.
Він гостро критикує нашу систему освіти, де точні науки — це головні дисципліни, а мистецтво — це «бідний родич» на «десятих ролях». На його думку, це величезна помилка, адже образ несе в собі значно більше інформації, ніж слово. Дитина мислить образами задовго до того, як вчиться говорити. Образ — це первинний, глибший спосіб осягнення світу, можливо, та сама «прамова», до якої людство колись повернеться через телепатію.
Наука і мистецтво – це равноцінні сестри або брати, як там вони споріднені – їх не можна розділяти.
Урок 2: Іноді життя дає знак, який неможливо проігнорувати
Рішення, що змінило все, було прийнято після трагедії.
Роками Едуард відкладав мистецтво «на потім», намагаючись поєднати творчі пориви з науковою роботою у фармацевтичному інституті. Він уже почав писати дисертацію, викладав студентам і проводив експерименти. Але доля дала йому два попередження, які змусили його зупинитися.
Першим дзвіночком стала прикра випадковість: колба з екстрактом, над яким він працював більше місяця, вислизнула з рук і розбилася. Вся робота пішла нанівець. Другим знаком стала справжня трагедія. У лабораторії стався вибух, в якому загинули дві його колеги. Того дня Едуард мав бути на їхньому місці, але його затримали студенти, які складали «хвости». Цей випадок він сприйняв як фінальний сигнал: вибір між науковою кар’єрою та мистецтвом — це вибір між чужим шляхом і власним, і відкладати його більше не можна.
Урок 3: Слідування за покликанням може коштувати надто дорого
Вибір на користь мистецтва призвів до повної самотності.
Коли Едуард прийняв рішення залишити науку, він зіткнувся з тотальним нерозумінням. Ніхто — ані дружина, ані батьки, ані родичі — не підтримав його. Він називає їх «практичними людьми», на відміну від себе, «романтика». Для них його крок виглядав як божевілля.
Цей конфлікт призвів до особистої драми. Рішення коштувало йому сім’ї — розлучення було настільки болісним, що він, за його словами, «по-живому рвав». Найстрашнішим наслідком стала фактична втрата зв’язку з дітьми, яких, як він з гіркотою визнає, він «осиротив». Проте художник говорить про цей вибір як про безальтернативний. Він відчував, що якби залишився в науці, його життя було б «нікчемним», і він би «або спився, або в дурдом попав». Це був надзвичайно важкий шлях, але єдиний можливий для нього.
Всі були проти, абсолютно ніхто ніхто ніхто не підтримав абсолютно.
Урок 4: Найдивовижніше полотно можна знайти у смітті
Замість полотна — внутрішня сторона пакунків з-під соку.
Одна з найцікавіших рис творчості Едуарда Трирога — його унікальна авторська техніка «олеографіка», його особисте «відкриття» і «фішка». Він створює свої роботи не на папері чи полотні, а на фользі з внутрішньої сторони картонних коробок від соку «Наш сік».
Це не просто вимушений крок, а свідома провокація. Художник вважає, що мистецтво має «ошелешити людину», змусити її зупинитися і вступити в діалог. Використання сміття як основи для витончених робіт і є такою провокацією проти традиційних матеріалів. Завдяки фользі роботи «грають» на світлі, змінюють вигляд залежно від освітлення, набуваючи прихованої динаміки. Кожна така робота — унікальний оригінал, а не відбиток, що робить її особливо цінною для автора.
Урок 5: Справжнє натхнення приходить не з професії, а з пристрасті
Ідеї для картин про космос і поля енергії прийшли з наукової фантастики, а не з біології.
Здавалося б, людина з освітою фармацевта мала б черпати натхнення у світі біології та клітинних структур. Але у творчості Трирога цього немає. Він свідомо «відірвав і викинув» цю частину свого минулого. Тепер стає зрозуміло, чому: вона асоціюється не просто з «невдалим експериментом», а з глибоким особистим болем — травмою від трагедії в лабораторії та розривом із родиною.
Натомість головним джерелом його натхнення протягом усього життя була наукова фантастика, на яку він полював у радянські часи. Саме вона, а не академічна наука, навчила його сміливості мислення. Звернення до величних, безособових тем космосу, часу та енергетичних полів стало для нього втечею від надто особистого болю, пов’язаного з його науковим минулим. Це доводить, що справжнє натхнення народжується не з професійних знань, а з глибокої, щирої пристрасті.
Висновок: Життя як синтез
Історія Едуарда Трирога — це потужний приклад синтезу. Синтезу не лише науки та мистецтва, а й болю та натхнення, трагічних втрат та віднайдення себе. Його шлях показує, що іноді, щоб знайти своє справжнє «я», потрібно зруйнувати все, що ти будував до цього, і піти проти очікувань усього світу.
Його життя — це нагадування, що найцінніші речі часто вимагають найбільших жертв. А його творчість доводить, що найглибші ідеї можна втілити на найпростішому матеріалі, навіть на коробці з-під соку.
А який талант ви закопали в землю, чекаючи на знак, щоб почати жити по-справжньому?
***
Статтю створено засобами програми штучного інтелекту NotebookLM на підставі матеріалів інтерв’ю з Едуардом Трирогом, яке розміщене на ютуб-каналі “Наші розмови про все на світі” (інтерв’юер – Золотухін Олександр, дискусійне прізвисько “Кіхот”):
