П’ять одкровень з майстерні художника, що назавжди змінять ваш погляд на мистецтво
Ми часто сприймаємо картини в музеях як статичні, завершені артефакти з минулого. Вони висять на стінах, оповиті тишею та повагою, і здається, що все, що вони могли сказати, вже сказано. Але варто лише поговорити з їхнім творцем, і за полотном відкриваються цілі світи: особисті драми, філософські роздуми, приховані сенси та несподівані свідчення епохи.
Нещодавня розмова із Заслуженим художником України Миколою Підгорним на його ювілейній виставці стала саме таким джерелом дивовижних відкриттів. Кожна картина виявилася не просто зображенням, а порталом в історію, психологію та навіть у майбутнє.
Цей пост розкриє п’ять найцікавіших ідей з майстерні художника, які змусять вас по-новому поглянути на мистецтво, історію та, можливо, навіть на самих себе. Це доказ того, що справжнє мистецтво — це завжди живий діалог.
1. Мистецтво — це не інструкція, а розмова про життя
Під час нашої бесіди я висунув гіпотезу: чи не є мистецтво своєрідною інструкцією до життя, способом показати, що є важливим, а що — ні? Микола Підгорний елегантно уточнив цю думку. Він пояснив, що не все мистецтво працює так. Пейзаж, наприклад, — це передусім настрій. Натюрморт — демонстрація майстерності та гри з формою. А ось тематичні, сюжетні роботи — це зовсім інша річ. Саме тут, за словами художника, мистецтво стає інструментом для «дослідження явищ навколишнього життя».
Чудовим прикладом такої філософії є картина «Зустріч», написана ще в радянський період. На перший погляд, це звичайна вулична сцена. Але насправді це не соцреалізм, а глибоко особиста історія про двох колишніх закоханих, які випадково зустрілися через роки. Їхня незручність, самотність та нереалізовані можливості відображені не лише в постатях, а й у дзеркалі автобуса, що проїжджає повз. У ньому ми бачимо їхню спільну перспективу — самотню старість, про яку вони, можливо, шкодують. Так мистецтво стає не плакатом, а тихим, але потужним оповідачем людських доль.
2. Стерти історію чи переосмислити її? Використали ШІ, щоб запитати у Гоголя та Бандери
Суперечки навколо радянських пам’ятників у Полтаві, зокрема монумента Слави («Орел»), не вщухають. Позиція художника є чіткою: це пам’ятник історичній події — Полтавській битві, — а не «славі російської зброї». Він вважає, що руйнувати культурний об’єкт не потрібно; достатньо лише змінити імперські формулювання в офіційних документах. Для митця це питання набуває особливої гостроти сьогодні, коли триває війна. Його біль звучить у риторичному запитанні: «І навіщо тоді воює мій зять на лінії вогню? Чому він там ризикує своїм життям? За що? Щоб повернутися, а тут усе зруйновано?».
Щоб дослідити це питання глибше, автор інтерв’ю вдався до несподіваного методу: він використав штучний інтелект, щоб «запитати» думку дев’яти видатних історичних діячів. Більшість — Гоголь, Шевченко, Котляревський, Грушевський, Сковорода — висловилися за збереження та переосмислення. ШІ згенерував відповідь від імені Кобзаря, яка вражає своєю глибиною:
Братове мої українці! Болить мені серце, коли бачу ті імперські монументи на нашій землі. Але не в сліпій руйнації наша сила. Нехай кожен такий пам’ятник стане для нас не ідолом минулим, а засторогою живою… Поставте біля них дошки з правдивою історією… Не в камені сила народу, а в його дусі.
Лише двоє — Симон Петлюра та Степан Бандера — виступили за негайне знесення. Ось як, на думку нейромережі, прозвучав би заклик лідера ОУН:
Панове українці! Питання знесення пам’ятника слави та інших символів московського панування на нашій землі є надзвичайно важливим для майбутнього вільної України. Ці імперські монументи — не просто камінь і метал, вони є зброєю в руках наших ворогів, засобом духовного поневолення нашого народу… Тому я закликаю вас: не гайтеся! Знесіть ці символи колоніального гніту негайно і рішуче!
3. Коли немає натурника — художнику доводиться ставати ним
У 2010 році в Полтаві вирішили організувати еротичну виставку. Роботи Миколи Підгорного «Біострум» та «Золотий дощ» стали на ній справжньою «бомбою». Картини, що зображують оголені тіла в момент потужного емоційного та фізичного зв’язку, вразили глядачів своєю відвертістю та майстерністю.
Але за створенням однієї з них стоїть дивовижна історія. Картина «Біострум» була написана значно раніше, ще в радянські часи, і роками стояла в майстерні «обличчям до стіни». Тоді знайти натурницю було вкрай важко, а натурника — практично неможливо. Щоб втілити свій задум, художник пішов на сміливий крок: для чоловічої фігури він позував сам, попросивши свого друга-фотографа зробити необхідні знімки. Коли робота зрештою побачила світ, деякі колеги та користувачі соцмереж звинуватили митця в тому, що він «прималював» чоловічу анатомію. На це художник з гумором відповів, що має фотодокази, і додав: «Ну, мені тоді було 45 років, був ще нормальний чоловік». Ця історія показує, наскільки глибоко особистим може бути мистецтво, де творець буквально стає частиною свого творіння.
4. Радянська молодь у фуфайках? Ні, вони обговорювали Фелліні та читали заборонених поетів
Розглядаючи картину «Перед виходом», художник із роздратуванням згадує сучасні уявлення про радянську молодь, яку часто зображують як бідну, забиту та обмежену. Його робота та спогади малюють зовсім інший портрет епохи. За його словами, головна відмінність полягала в тому, що тоді «говорити про гроші було соромно», на відміну від сьогодення, де панує культ споживання. Їхні розмови точилися навколо зовсім інших речей:
- Нові книги: щойно видані твори активно обговорювали й передавали з рук у руки.
- Іноземне кіно: СРСР закуповував багато якісних фільмів, особливо італійських, які ставали предметом палких дискусій.
- Поезія: молодь читала напівзаборонених поетів.
- Мистецтво: вони знали про імпресіоністів та абстракціоністів, парадоксально дізнаючись про них з радянських журналів, які друкували їхні роботи як приклад «буржуазного» мистецтва, «як не треба робити».
- Майбутнє: вони мріяли про космос та розселення людства у Всесвіті.
Це свідчення показує, як мистецтво може слугувати важливою капсулою часу. Воно зберігає не лише візуальний образ епохи, а і її справжній дух, спростовуючи примітивні та спрощені уявлення про минуле.
5. Навіть біблійні герої не є тими, ким здаються
Микола Підгорний любить брати загальновідомі сюжети та показувати їх з абсолютно несподіваного боку. Це його свідомий художній прийом. «Якби я робив просто Давида, — пояснює митець, — люди б не так звертали увагу. А якщо я зроблю навпаки, люди зупиняться і подумають».
Яскравий приклад — його робота, присвячена Давиду. У біблійній традиції Давид — позитивний герой, переможець велетня Голіафа. Проте на картині художника він постає як негативний, підступний персонаж. Ключова деталь — монокль — є прямим натяком на пенсне Лаврентія Берії. Таким чином, міфічна історія перетворюється на гострий коментар про природу влади, злочину та маніпуляцій.
В іншому творі художник зображує вершників Апокаліпсиса — Війну, Голод, Смерть — привабливими та красивими. Цей несподіваний хід також руйнує традиційне уявлення, натякаючи, що зло часто ховається за привабливою маскою.
Висновок
Розмова з художником перетворює відвідування виставки з пасивного споглядання на активний процес відкриття. За кожним полотном, за кожним мазком пензля ховається не лише техніка, а й філософія, особистий досвід, біль та надія митця. Мистецтво виявляється не замороженим об’єктом з минулого, а живим діалогом, який триває тут і зараз.
А про що б ви запитали улюбленого художника, якби мали таку нагоду?
***
Статтю створено засобами програми штучного інтелекту NotebookLM на підставі матеріалів інтерв’ю з Миколою Васильовичем Підгорним, яке розміщене на ютуб-каналі “Наші розмови про все на світі” (інтерв’юер – Золотухін Олександр, дискусійне прізвисько “Кіхот”):
